Життєпис

      

Михайлина  Гордашевська народилася у Львові 20 листопада 1869 р. При одній з центральних вулиць міста, Личаківської 67 зберігся двоповерховий дім, в якому прийшла на світ. Була п’ятою з дев’ятеро дітей Якова Пукаса і Ксені Гордашевської.   Її батько працював як столяр, а мати в господарстві.  Батьки створили сім’ю, основану на тривалих  християнських і національних  засадах.  Зерно покликання до чернецтва  далося в неї спостерегти вже в дитинстві, оскільки любила молитву і умертвляння.

Михайлина, хоч дуже здібна, по завершенню школи з відзнакою, мусила перервати подальшу науку, щоб допомогти в утриманні сім’ї. Батьки знайшли її роботу в заводі скла, де позитивно впливала на працюючих з нею дівчат. У віці 19 років брала участь в говіннях для молоді пізнаючи о. Єремію Ломницького, василіянина і місіонера.

Лишився він її сповідником і духовним керівником. У 1889 р. на його руки склала приватний обіт чистоти на рік, потім відновлюваний. У тому також часі відчула потребу житти спогляданням і була схильна посвятитися Богові. Задумала вступу до Сестер Василіянок.

Тим часом о. Є. Ломницький  представив їй іншу, несподівану пропозицію.  Разом зі о. Кирилом Селецьким,  парохом  в Жужеланах,  після закінчення  місії, що проводилися, в 1891 р. вирішили вони закласти нове жіноче згромадження обряду греко-католицького, якого в цьому обряді не було.

O. Єремія, як місіонер знав добре проблеми села, її матеріальну бідність і низький рівень морального життя. Завданням цього жіночого Згромадження, яке хотів закласти, була б праця серед дітей, молоді і сімей, що піднялаб їх національну, релігійну і суспільну свідомість. O. Єремія бачив в Михайлині особу, що має дар попровадити нову спільноту, здатну реалізувати її передумови.

Запропонував, щоб лишилася першим членом – сестрою нового Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії.  21 літня Михалина позитивно і дозріло відповіла: „Початково я вагалася” – згадувала – „ стоячи перед невідомим, але коли я задумалася над потребами мого бідного народу і спостерегла в тому для мене Божу волю, я вирішилася іти за голосом Бога і явити готовність на усілякі жертви, яких вимагати буде майбутнє Згромадження”.

   

Почала шикуватися до цього завдання протягом двох місяців 1892 р. приглядаючись апостольському і монашому життю Сестер Феліцянок в Жолкві. Потім у своєму домі у Львові запроектувала і виконала габіт темносиньої барви.

     

24 серпня 1892 р. в згаданій церкві святого Онуфрія відбулися облечини першої української Служебниці, та Михайлина прийняла ім’я Йосафата в честь мученика святого Йосафата Кунцевича. Того ж дня переїхала до Жужеля. Там 27 серпня після богослуження в церкві, відбулося відкриття і посвячення першого дому нового Згромадження, в якому поселилася с. Йосафата і сім кандидаток.

Перша мета Згромадження: „його завданням буде організування дитячих будинків і дошкільних закладів, піклування про хворих і бідних по селах, приготування тяжкохворих на смерть, допомога у святкуванні неділі через читання людям «Життя святих» і Святого Письма, навчання народу і заохочення його до служіння Богові через давання власного прикладу чесного і працелюбного життя”.

Перша Служебниця прийнявши на себе відповідальність за форми Згромадження жертвуючи свої таланти, сили і відчуття, реалізовуючи різноманітні форми апостолату, старалася бути для сестер зразком. Повна довіра Богові с. Йосафати, характерне її глибоке життя молитви, покаяння і покори спричинило, що доручене їй через Бога діло, виростало. Впродовж її життя повстало 40 будинків Згромадження на Україні, з яких більшість відкривала вона сама. Маючи особливе бачення майбутнє Згромадження, вислала  молоді сестри на місії  до Канади і Бразилії, що як виявилося пізніше, дозволило пережити Згромадженню  найважчі  часи ІІ всесвітньої війни, і пізніші переслідування на Україні.    

Дім новіціяту згромадження сестер служебниць

    Останні п’ять років життя було для неї смугою страждання, пов’язаного з невигойною хворобою, – туберкульозом костей. Зносила його з героїзмом, пов’язуючи його з мукою і смертю Христа. Виснажена роботою і хворобою померла 7 квітня 1919 р. в Кристинополі (сьогодні Червоноград). У 1982 р. останнки с. Йосафати вдалося вивезти спочатку до Польщі, потім до Риму, де знаходиться  у Генеральному Домі Згромадження. У 1992 р. в Перемишлі розпочався беатифікаційний процес. Під час візиту на Україні папа римський Іван Павло ІІ беатифікував її у Львові 27 червня 2001 р.