Історія провінції

   Провінція Матері Божої Неустанної Помочі Сестер Служебниць НДМ в Польщі повстала у повоєнному лихоліттю. На території Польщі під кінець 1945 року нараховувалось 30 домів, де жило близько сто сестер, які перед другою світовою війною належали до Галицької Провінції. Насильні акції примусового виселення на схід в 1946 році і на понімецькі західні і північні землі в 1947 році, захопили всі ці осередки. Сестри поділяли долю нашого українського народу і духовенства. Деякі зупинились у глибині Польщі, інші в Чехословаччині або в західній Європі – Бельгії, Італії, Франції, а навіть Канаді. Цей скитальчий рух відбувався серед страшної нужди, страху, часто голоду, психічних переживань та інших труднощів.

Чудом перетривали це лихоліття тільки сестри в Холмі, які працювали в місцевій лікарні. 

Наприкінці 1946 року в Польщі залишилося 44 сестри, які започаткували Провінцію Матері Божої Неустанної Помочі. Тогочасна Генеральна Настоятелька с. Вероніка Ґаргіль поручила с. Амалії Чабан опіку над сестрами у Польщі. Конгрегація для Східних Церков на прохання Головної Настоятельки дозволила заснувати формально Віцепровінцію у Польщі з 4 липня 1947 року.

Два роки пізніше число Сестер збільшилося, тому що Чехословаччина передала Польщі 15 наших сестер, які втекли із Галичини перед більшовицьким режимом. Їх запроторено у польській в`язниці в Сосновцу. Після півторарічного ув`язнення вони були звільнені.

Провінційна Настоятелька с. Амалія Чабан наново почала трудитися, щоб десь примістити сестер та шукала праці для них. 

   

Янів Любельський

  

Боже Провидіння дбало про сестер, які згодом знайшли працю і помешкання в трьох державних закладах Служби Здоров`я, а саме: в лікарні в Холмі (1940-1954), туберкульозній санаторії в Адамполі (24.05.1946 - 06.08.1952) та міській лікарні в Новоґарді (16.07.1946 – 01.06.1958). Сестри працювали також в превенторії для дітей в Ґосьцєрадові (24.12.1946 – 15. 05.1951), як медсестри у різних відділах: хірургічному, внутрішньому, дитячому і туберкульозному, а також при рентґені в лабораторії, аптеці, чи операційному залі, як інструментарки. Завдяки своїй працьовитості і жертовності вони зуміли подолати всі труднощі та скоро здобули велике довір`я лікарів і хворих. Доглядаючи хворих, сестри несли їм духовну поміч. Різними способами старалися, щоб недужих, а зокрема вмираючих поєднати з Господом, хоч за це грозило їм звільнення з праці.

Все-таки комуністичний уряд в Польщі ввів рішення, згідно якого всі монахині мали бути звільнені з лікарень. Таким чином сестри були змушені залишити свої праці в Ґосьцєрадові, Холмі, Новоґарді, Адамполі.

Після звільнення з лікарні в м. Холм, сестри насильно були перевезені до Янова Любельського, де в дуже важких обставинах, не маючи найобхідніших речей, опікувалися людьми похилого віку та психічно хворими.

Іншою формою апостоляту при хворих, який розвинувся ще в цих роках стало: лікування в домах сестер і відвідування хворих по селах. Це була давня традиція, яка сягала початків заснування Згромадження і яку так плекала блаженна Йосафата Гордашевська. При всіх парафіях, де сестри мали доми, була хоча б одна сестра, яка піклувалася хворими: робила уколи, ставила банки, робила перев`язки та лікувала травами.

На особливу увагу та признання заслуговує с. Димитрія Матійчук знана як с. Марія , яка довгі роки жертвенно та невтомно служила хворим.

  

Мястко

Варшава 1960 р., реколекції сестер

    

28 жовтня 2013 р. у м. Голеньові, Міська рада відзначила це служіння та безкорисливу допомогу хворим винятковою урочистістю – посвячення доріжного кільця Її іменем. 

Важливою турботою для сестер від самого початку було дбання про красу Божих храмів. Довгі роки у Варшаві сестри провадили ризницю, яку започаткувала с. Лаврентія Бойчук. З Її рук вийшли сотки фелонів у різні парафії по цілій Польщі та не тільки.

Іконописанням займалася с. Василія Чикало, яка створила численні ікони та плащаниці до всіх каплиць Сестер, а також до інших церков в Польщі і за кордоном. У Перемишлі діяла гаптарня, де невтомно працювала с. Созонта Білас, гаптуючи прапори та хрести до фелонів.

Рік 1956 приніс віддих свободи, хоч невеликої, але дійсної. Хоча греко-католицька церква не була реабілітована в Польщі, загальна релігійна та політична атмосфера змінилася настільки, що вже почали виходити з підпілля українські священики і організувати перші греко-католицькі парафії. 

 Якщо до 1960 року сестри вели навчання релігії тільки для вірних латинського обряду, то з цього періоду розпочали в декількох місцях катехизацію для українських дітей. Найперше у Варшаві при церкві Отців Василіян і Перемишлі, а згодом і в інших містах Польщі. Початки катехизації між своїми вірними були дуже трудні. Сестри збирали дітей, починаючи часто від переконування батьків про потребу плекання свого обряду і мови. Зустрічі в більшості відбувалися в приватних домах. Дуже часто діти та молодь не вміли писати та читати. Це вимагало від сестер великої терпеливості, такту і сили.

В зв`язку з відкриттям українських парафій, сестри постепенно залишали працю в латинських костелах та відкривали нові доми, щоб краще послужити своїм людям (Кошалін (1974), Перемишль (1967), Ольштин (1982), Круклянкі (1982), Бартошиці (1986). Обіймають служінням дві місийні станиці: у Папській Колегії святого Йосафата в Римі (Італія) та Парижі (Франція). Сестри в Парижі ведуть катехизу та працюють в парафії серед наших вірних емігрантів, яких число з кожним роком збільшується.

Одним з найвідповідальніших напрямків діяльності Згромадження завжди була праця з дітьми.

  

Валч, 1976 р.

Сестри в Польщі ведуть катехизу в 12 школах, обіймаючи навчанням понад 400 дітей та молоді. Перш за все виховують дітей до віри та любові Бога, своєї Церкви і народу. Щорічно підготовляють дітей до Архиєпархіяльного перегляду релігійногї творчості, біблійних конкурсів, вертепів тощо. Співпрацюють з Катехетичними Комісіями у випрацюванні програм навчання катехези. Організовують молитовні зустрічі, майcтер – класи, екскурсії.

Дотримуючись харизми своїх попередниць сестри продовжують апостольську працю з молоддю та родинами. Впродовж цілого року відкривають двері Реколекційного Дому у Перемишлі для дітей, молоді та родин. Реколекцийний Центр є особливим місцем зустрічі з Богом, місцем молитви та розваги.

Перемишль

  

Соціальному служінню сестри приділяють посилену увагу зокрема в Екуменічному Домі Соціальної Допомоги в Пралківцях біля Перемишля. Це дім Божого Милосердя, який став місцем опіки над людьми похилого віку, особливо хворих. При ньому діє Реабілітаційний Центр ім. Блаженної Йосафати Гордашевської, в якому хворі можуть скористати з різних медичних процедур, а також Центр Вишколу, в якому проводяться різного роду форми професійного підвищення кваліфікації медичних сестер, фізіотерапевтів, працівників, які займаються хворими, немічними та неповносправними.

При Екуменічному Домі Соціяльної Допомоги в Пралківцях створено Капітулу Польсько – Українського Поєднання, яка своєю невтомною працею і діяльністю сприяє поєднанню двох народів.

Головна Настоятелька с.Тереза Слота під час відкриття Ювілею 125 -років  Згромадження Сестер Служебниць НДМ в Перемишлі дякувала Сестрам Провінції Матері Божої Неустанної Помочі за  всі послуги, які чинять для Згромадження, Церкви та народу, не тільки в Польщі, але у цілому світі в сфері: навчальній, формаційній, лікувальній та багато інших. За прикладом Блаженної Йосафати несуть духовну, фізичну і моральну поміч нашим людям, які знаходяться в трудних обставинах.

Головна Настоятелька с. Тереза 29 серпня 2016 р.в Ярославській святині, віддала всіх сестер Служебниць під покров Божої Матері Милосердя Двері:

„ У Твої Непорочні руки Маріє Твій Син доручив усі ці чесноти, якими обдарував першу свою Служебницю с. Йосафату Гордашевську, чесноти покірної Діви, багато терпеливної надії і любові до свого народу. Сей дар передала своїм послідовницям. Ми сьогодні збираємо плоди і жертви праці Сестер Служебниць в Польщі. І знову тут у Ярославській святині, як колись с. Йосафата молилася тут перед іконою Матері Божої Милосердя Двері, так і ми нині заносимо свої молитви, дякуючи Богові за Її заступництвом за  125 років Згромадження, за всі отримані ласки, прохаючи Божого благословення на подальше служіння. Маріє, Двері Милосердя занеси сей Ювілейний скарб Твоєму Синові, як щирий подарунок від своїх дітей на Славу Божу, Честь Марії і Нам мир.”