Quo Vadis Україно?
Сьогодні ми боримося, за свободу «бути собою». Змагаємося з корупцією, звинувачуємо у бідах усіх і все, але себе при тих звинувачень уникаємо. Однак мусимо сказати собі правду, що кожен з нас є співвідповідальний за сьогоднішню реальність держави. За те, що не до кінця цінили та дякували прабатькам за здобуте, і передане нам до прикладу. Ми знехтували та дозволяємо і нині собі нехтувати найсвятішим, що робить нас одним народом, що ми є усі діти Божі, діти Христової Віри, не в формальних та побожних словах і гучних гаслах. Змінити можемо усе на краще не ідеологіями, які просуваються скаженим ритмом людиною свавілля, але лише, коли зупинимося у ритмі хаосу гріха і війни, та закличемо разом: Боже яви свою силу там, де сила людини є слабка, де сила Твого творіння приносить не мудре панування, але жагу сліпого володіння (пор.Бут.2, 26).
Куди йдеш Україно? Це питання нині є актуальним, як ніколи, а саме куди нас приводять наші найдрібніші вчинки, і кроки? Дуже є помітно і відчутно, що наш народ вимучений від безнайдійливих обіцянок, насичений несправедливістю і солодкомовними словами з різних сторін. Однак знаю, що мій народ невимучений до боротьби, щоб змінити себе, і своє серце щодо єдності здобуття народної свободи та миру.
Дорогі мої! Тримаймося Божої сили, бо з нами Бог, розумійте народи і впокоряйтеся його супротивники! Дякую вам наші Герої, дякую за себе, і за тих хто не вміє дякувати! Ми знаємо, куди йдемо разом з «Авва» - Отцем!
o. Партеній Підчеха ЧСВВ
світлина: http://dfdkalisz.jezuici.pl/rekolekcje-ignacjanskie/metoda/
